світязь
на-пов-ніть напов-ні…
звідкілясь із міського дна
долинає звук до вушних раковин
розплющую те, що під бровами, дослухаюся
на по-о-оміч на по-о-оміч на по-о-оміч
а, це давно знайомий клич бабуні
що живе поверхом глибше
я був повівся якось, турбував міліцію
сплутали будинок попервах – був напис трохи змитий
дісталися нарешті, стоїмо під дверима
я, дільничний, сусіди пригнічені
звідтіль : на по-оміч на по-оміч
каже : не трощитимемо
ти що, не знаєш? це старезна русалка
вона колись кличем у вир хлопців надила
накотила, мабуть, ностальгія
щодня між будинків при виритій ним же ямнині
білявий собака невиспаний, проходжу мимо
в одне око глипає, по спині ляпаю
а він листя облизує, усе пильнує господаря
що подався в потойбічну плавбу
переді мною пара свіжих городян
вирушили на прогулянку, від них пахне прийнятим душем
брижі та плюскіт автомобілів
тут поприживалися примовка одне до одного : не хвилюйся
та залюбленість на гойдалці хитатися
острах підводних каменів
телефонна мережа то ловить, а то не ловить
тут у думки поринають
а то в разі чого ліпше на час залягти на дно
а діти – діти бавляться в піску та калюжах
це місто піднеслося на поверхню
занадто хутко занадто хутко
у мешканців – кесонна хвороба
звідсіля зійшло море, залишивши сіль на асфальтах
гра в міста [♪]
рейки промигочуть – кінострічки смужка
блискавична риска розтини доріг
я не звик на місці бо на місці душно
як іду камінням – то зчиняю грім
всяке подальше місто що мушу залишити
чіпляється за ноги всіма коренищами
всяке подальше місто що мушу залишити
починається з останньої літери переднішого
і в оцій химерній хмуристій мандрівці
випаде з кишені безвідчутно час
думаю що пошук не пустий можливо
просто підкоряє роль утікача
всяке подальше місто що мушу залишити
чіпляється за ноги всіма коренищами
всяке подальше місто що мушу залишити
починається з останньої літери переднішого