Франц Савич. Там блізко Пінска

До біографії автора

Вірші Савича поширювалися рукописами по Білорусі та Україні, багато якиї стали популярними в Пинському районі, де вони передавалися усно і співалися як народні. Цей вірш відомий зі спогадів друга Савича.

Там блізко Пінска, на широком полю
Где між лугамі пливє Струмєнь бистрий
Там сідя Літвін розказивау сву долю.
З боку Волинєц сідєу заточистий,
Зпєреду Пінчук вєслом ся спірає,
І на гуторку пільно уважає.

«Гдєж ся поділи ети давни літа
Що ми за власни гроши соль купляли,
Що без пашпорту іді хоть в край світа,
Що ми Москаля і в очи не знали!
Гдє кінєш радость, музикі іграют,
Мєд, піво льєтся, дєвчата гуляют.
А тут шинкарка частує пригожа;
Тагди то Польшча святіла ся Божа!
Мали падаткі – гроши як мякіни,
У хлєвє карови, бичкі, свіні,
У каморе поуно, хоть спі на своях,
В хатє чистєнько, як паньскіх покоях.
Так то бивало у нас і між вамі!
А тєпєр, гдєж тиє щастьє ся поділо?
Гдє глянєш – людє брашчат ланцугамі,
Гдє кінєш – сльози, аж жити нє міло
Бо з человіка висисают сіли –
А всьо то цари москалі зробіли.

«Наш Матусевіч принамсє скрепіуся,
І на Москалях дужо отомстіуся.
Бо биу як собак – резау як тєлята
Аж мі дрижали со страху чертята.

(Спєв). А як тягнуу на дубіну
То стоя на лану,
Питау: — а що вражий сину
Чи відіш Ошмяну?!

От тепєр то нєвіра побачить,
Попомятає, що то Літва значить».
Волинєц Хвєдор сєбєж отозвауся
«А наш Ружицкі малая особа.
Перед нім Москаль і в хлєвє ховауся,
Да-й там нєздобреу, бо витяг з под жлоба.
І в лоб собаце – а іді пся вяра
Там к чорту в Москву, до своєго Цара».

Кахнуу Мікіта, вєслом в зємлю стукнуу;
«Чиж только люді у вас ся находят?
Єще і між намі, вільни дух не стухнуу.
Колись то Пінчук, як стари поносят,
По новой світє пєрепяразауся,
Сєздіу до Піньска – да-й гроши набрауся,
На жонце ново да-й балхвісто платьє,
На дєвце, крамна хустка повіває.
А тепєр, гдє глянеш, само только латьє
В дома в кєшені – ничого нє має,
Бо з человєка висисают сіли,
А всьо то цари, москали зробіли.
А наш Пуслоускі малу штуку справіу
На Пєрехрестє як у Неулю бавіу!
Ой сипалісє Москалі як мухи,
А било мяса як потарухи.
Альбо Свєжиньскі пан з Любашева,
Альбо мужикі з Телехан з Галєва,
Да-й Олєсєвіч, поганєц прокляти
Каб йон своім крестіком удавівся!
Стау нас Москальмі опроважаті.
А уже Москаль добро стерепіуся.
Хоть всьо препало – але він за зміну,
Конєчно колись пойди на голину!

Літвін, Волинєц, подайте ж мі рукі,
Так, — присягаєм на Господа Бога,
Царам на згубу – панам, для наукі,
Що на той землі, нєповстанє нога,
Ані ета поганьска, – ані ета тираньска –
Хоть ся вкореніт як сіла шатаньска
І ти на нєбє всємогушчи Боже,
Ти Пан над намі, ти Пан справєдліви
Нєхай нас бєдних Тва ласка вспоможе.
А кто нє шчири, — кто нєсправєдліви
Нєхай пропадє з родом і насєньєм,
Нєхай чорт среже з чадом, з поколєньєм».

Сказав, всє три поцеловались і по чарце випіли гарелкі
І по калачу взяли з тарелкі.
І доуго собє міловались.
А солнце світіт і вітер не гуде
Бо ся здівили – що то вільни люде!

До біографії автора

Leave a Reply