Василь Романович Дмитріюк

dmytryjuk1

Український політик, громадський діяч, лікар. Один з ініціаторів створення партії «СельСоюз», засновник і голова товариства Просвіта на Поліссі.

Народився 1 cічня 1890 р. у селі Костомлоти на Підляшші під Брестом, в сільській родині. Закінчив Духовне училище та Духовну семінарію у Холмі. Диплом лікаря здобув навчаючись на медичному факультеті Варшавського університету. Під час навчання належав до Українського студентського гуртка. В роки Першої світової війни був лікарем в російській армії.
dmytryjuk21910 р. Студент медицини В. Дмитріюк (справа)

По лютневій революції 1917 року в Росії і покликанні українського державного центру – Української Центральної Ради (УЦР), перебуваючи в районі Тернополя брав участь в українізації військових частин російської армії. У червні 1917 року був одним із 2500 делегатів  ІІ-го Загальноукраїнського військового з’їзду в Києві і під керівництвом Симона Петлюри працював в Редакційній комісії. Під час першої українсько-більшовицької війни (грудень 1917 – березень 1918) був штабовим лікарем Гайдамацького Коша Слобідської України зорганізованого на лівобережній Україні відкликаним з секретаря військових справ Української Народної Республіки (УНР) С. Петлюрою. Це військове формування відіграло вирішальну роль у боях за Київ і ліквідації більшовицького повстання якого центром був Арсенал. По  підписанні 9 лютого 1918 року Берестейського миру, яким переказано Україні Волинь, Холмщину і Підляшшя, за згодою Симона Петлюри виїхав до Берестя і як уповноважений міністерства здоров’я УНР був організатором Губерніальної медичносуспільної служби Холмщини і Підляшшя з осідком в Бересті. Слід згадати, що його рідний брат Карпо у цей же час був губерніальним комісаром освіти та організатором мережі українського шкільництва, а його заступником також вояк Гайдамацького Коша Слобідської України, майбутній діяч організації українських студентів у Варшаві, також підляшанин, Тиміш Олесіюк. Одним із викладачів гігєни, організованих влітку 1918 року, трьох, вчительських курсів був др Василь Дмитріюк. Коли осінню 1918 року повстала загроза більшовицького наступу, в грудні 1918 року було організовано Кобринський куріль. Його командиром був Петро Макарук, начальником штабу Пащук, а курінним лікарем Василь Дмитріюк. Також у 1918 році був одним із співорганізаторів Товариства Просвіта та членом діючого при Товаристві драматичного гуртка який поставив оперу Наталка Полтавка, в якій виконував ролю Возного.

dmytryjuk10 Активісти берестейської “Просвіти”, 1926 р.

Коли в лютому 1919 року Берестя було зайняте польськими військами генерала Лістовського і арештували та осадили в цитаделі членів української Губерніальної адміністрації (комісара Скорописа-Йолтуховського, його заступника Донця і інших та сконфіскували і знищили всю документацію) В. Дмитріюк працював в шпиталі та займавсь приватною лікарською практикою. Набавившись тифу, по трьох місяцях повернув до лікарської практики. Згодом разом із давними товаришами Прокопом, Г. Дроздом, А. Ляшукевичем, Г. Олесіюком, М. Макаруком та В. Криницьким вирішили відновити діяльність Просвіти. Однак не вдалось одержати на це згоди державної влади. Однак коли у 1922 році став членом Сойму ІІ РП, по інтервенціях вже посла Сойму РП у воєводи Довнаровича, вдалось відновити діяльність Просвіти. Був він обраний першим головою її управи. Налагодив також справу перейняття на її потреби, переховуваної у полковника УНР Дмитра Адамовича, бібліотеки комісара Скоропис-Йолтуховського, який в той час перебував у Берліні. Крім бібліотеки, на просьбу Скоропис-Йолтуховського, переказав також до Українського музею у Львові цінний фільм з часу підписання Берестейського договору. Будучи в Соймі членом Комісії суспільної опіки, всупереч її постановом, завдяки відповідними порозумінням з послом Бітнером з клубу Християнської Деморкратії, за попертя іншого внеску, на схваленні якого залежало цій групі українськими парламентаріями, вдалось провести здавалось неможливого: Соймову постанову в справі признання 30 тисяч злотих на потреби вояків Армії Української Народної Республіки, які перебували в таборах інтернованих у Польщі. Вже наступного дня за цю поміч українському інтернованому вояцтву, склав йому подяку від імені Українського Центрального Комітету в Польщі, член його Управи, ген. Олександр Загродський. Відтак, разом з групою місцевих національно свідомих українців (Н. Горщарук, Гнат Олесіюк, В. Пархоцік, М. Крижановський) та бувших вояків армії УНР (В. Соловій, Ол. Базилевич, М. Кобилко та інших), тоді вже політичних емігрантів, і довгих старань у шкільної польської влади, заснував українську приватну школу ім. О. Стороженка. Першим її вчителем був Гнат Олесіюк, а згодом налагоджено з Товариством Рідна Школа у Львові прислання вчителя Козаря. Його згодом заступив вчитель родом з Носова на Підляшші П. Артемюк (пізніший священик на Волині, а відтак єпископ Української Автокефальної Православної Церкви, який помер у Торонто в 1951 році). В. Дмитріюк був також співорганізатором Шевченківських святкувань, а його доповідь з першого свята, яке відбулось в залі російської гімназії, було видано друком Товариством Просвіта у Бересті. Крім цього в Бересті за його справою відкрито було Українбанк, якого директором був бувший начальник господарчих справ в Гайдамацькому Коші Слобідської України Симона Петлюри – О. Базилевич. Згодом усі ці інституції було ліквідовано польською владою.

По виході з Сойму В. Дмитріюк займався з 1927 року приватною лікарською практикою та працював у Касі хворих в Бересті, відтак у Крем’янці на Волині, а з 1933 року, мешкав і працював як лікар в Тересполі на Підляшші. У 1939 році був арештований і осаджений в таборі Береза Картузька. Після некорисної для Польщі війни 1939 року, повернув до Тересполя і був головою Українського допомогового комітету.

dmytryjuk5 Родина Дмитріюків з друзями, США.

У липні 1944 року переїхав до Варшави де разом з групою поляків був арештований і запроторений до концтабору Маутгаузен в Австрії, а відтак в Лінцу та Кірхшлягу. Після ІІ світової війни був табірним лікарем у Карльсфельді та у таборі Орлик у Берхтесгадені і санітарним інспектором в Бад Райхенгалі. З 1950 року жив з сім’єю в США. Був там активним членом Українського Лікарського Товариства Північної Америки (УЛТПА) та брав участь в діяльності парафії Української православної Святотроїцької церкви в Бофало.

Помер 11 листопада 1973 року.

Твори
Спомин з років 1918-1927 (архів, 6 Мб)
Спогади про брата, громадського діяча та педагога Карпа Дмитріюка

Рецензія А. Динько на книгу Василя Дмитріюка “Дорогами війни і миру

Leave a Reply