В’ячеслав Левицький

unnamedУкраїнський поет, прозаїк, перекладач, критик, літературознавець. Член Національної спілки письменників України.

Народився 6 березня 1988 року у Києві. Закінчив Інститут філології Київського національного університету імені Т. Шевченка (2009) та аспірантуру при ньому (2012). Кандидат філологічних наук (2012).

Автор поетичних книг “Місто барв” (К., 2006), “Ранкові кінокадри” (Х., 2007) та близько 150 науково‐теоретичних публікацій. Співавтор монографій “Український дольник” (К., 2013), “Семіозис і культура: інтелектуальні практики” (Сиктивкар, 2013; рос. мовою). Тексти перекладалися вірменською, польською, сербською, французькою мовами.

Переклав із російської прозу А. Горбунової (роман “Орден вогню” – окреме видання: К., 2008); з білоруської – поезії, оповідання Л. Вольського; з англійської – вірші У. Д’юбі та ін.; з узбецької – поезії Гузаль Бегім. З української мови переклав російською ряд віршів Б.‐І. Антонича.

Лауреат Міжнародного конкурсу “Гранослов” (2006), літературної премії імені В. Симоненка (2007), премії Національної академії наук України для  студентів і молодих учених за найкращі наукові роботи (2009), Міжнародної україно‐німецької премії імені О. Гончара (2010), премії імені А. Чехова (Російська Федерація, 2010), фестивалів “Молоде вино” (2009) і “Просто так” (2009). В 2016 р. став лауреатом премії з перакладу “Метафора”.

Твори
Рима як засіб міжкультурного полілогу (рецензія на книгу В.Рагойши “Вочы ў вочы, мыслі ў мыслі”)

Переклади
Михась Скобла. Вірші
Андрей Хадановіч. Балада про тридцять восьмий тролейбус та інші вірші
Вєра Бурлак. Вірші
Віктор Жибуль. Вірші
Уладь Ленкевич. Вірші
Олесь Пашкевич. Вірші
Альгерд Бахаревич. Герберт Веллс, заслужений вчитель БРСР

 

Leave a Reply